Mar. 30th, 2014

Зараз.
Коли ми вже посміхаємося і повернулися до мирного життя.
Коли не прокидаємося вночі і не стрибаємо до компа, щоб побачити, що ТАМ.
Коли годинник подій знову уповільнюється і відлік йде на дні, на тиждні, а не на хвилини.
Коли покладати квіти стає традицією, а похід на Майдан, Інституцьку, Грушевського - прогулянкою, а не єдиним свідомим рухом, бо вдома сидіти неможна.
Коли щоб плакати там, слід знайти знайомий слід від кулі, або дерево, або наслідки пожежи, а не просто прийти туди, і плакати без сліз усю дорогу, коли не було слів, а був тільки нечутний стогін, який не відтвориш словами, а він стояв над тими місцями. Коли хотілося обійняти усю ту землю. І дякувати, дякувати, дякувати. І стидатися.
Коли історія ставить перед нами багато нових запитань.
Зараз.
Кожному з нас слід зрозуміти, що нічого ще не закінчилося. Це складніше.
Бо жити завжди складніше, ніж померти. А прогавити свій шанс завжди легше, ніж ним скористатися.
Зараз. Ми повинні стати поруч із ними, ще раз. З кожним з постраждалих і загиблих.
І коли кожного разу, коли доведеться обирати шлях, коли будуть спокуси і звинувачення, зараз слід обрати свій шлях, і сказати собі, що виміром дій має бути ось це. Людяність, відчайдушність, нездоланна віра в себе і в свій народ, любов до Батьківщини і, безумовно, самопожертва. В нашій країні не повинно бути інших героїв, ніж ці або такі.
Нам не потрібні політики для того, щоб вчиняти вірно, і будувати свою країну правильно. Цим людям не знадобилося команд або спеціального навчання для того, щоб своїми вчинками, самим фактом свого існування загасити сонце сяйвом і оселити надію і любов у мільонах сердець простих громадян різних країн.
Кожного дня. Коли робимо свою спільну справу, коли доведеться вирішувати безліч проблем, слід пам'ятати. І кожного разу, коли бачимо несправедливість, коли бачимо, як ображають, кривдять, катують наших співгромадян, щоб потім не було так само соромно і не було жаху від того, до чого може дійти сволота у своїй країні, слід кричати. Слід не вагаючись, діяти. Шукати на допомогу і підтримку. Не втрачати надію і не казати: нічого не зміниться. Діяти. Адже тільки дія, навіть яка не призведе до вирішення проблеми, наблизить нас до бійців Небесної сотні, дасть змогу обійнятися із ними і сказати "Ми свої, брате". Ми свої.
І для нас немає чужих серед цих, загиблих за свою справу людей. Бо це і наша справа. Бо це і наше життя.
Ми свої. І такі саме недосконалі, і такі саме невпевнені у собі і в свої силах.
Ми свої. Навіть у безнадійну годину.
Ви свою справу вже зробили. І зробили її страшно - ніхто, крім мерзотників, такої ціни для вас не бажав.
Ви зробили свою справу. І передали її нам. З останнім подихом.
Тепер її нести нам.
Поможи нам, Боже, робити її кожного дня. Амінь.
http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2014/03/30/322235

Це прогнозовано, дивно, що взагалі туди хтось їде.
А ось щодо цін - це приємна несподіванка. Ну, що сказати. Крим у своєму репертуарі.

Profile

benvenuta

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920212223 24
25262728293031

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 25th, 2017 01:42 am
Powered by Dreamwidth Studios